Березнегуватська ЗОШ I-II ступенів №2
Пятница, 14.12.2018, 12:03 | RSS | Приветствую Вас Гость
Главная | Регистрация | Вход
Главная
Березнегуватська ЗОШ I-II ступенів №2 - Модель школи 2016-2020 н.р.
Меню сайта
Форма входа
Пошук
Календарь
«  Декабрь 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбВс
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31
Опитування
Як вам сайт?
Всего ответов: 26
-----
Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0

Модель соціального розвитку учня сільської школи

«Соціалізація дітей та учнівської молоді в сучасному освітньому просторі».

 

Виживає не найсильніший і не найрозумніший, а той, хто найшвидше відгукується на зміни, що відбуваються.

Ч.Дарвін

 

ВСТУП

  1. Актуальність питання.

На сучасному етапі учням надається більше прав і повноважень, створюються широкі можливості для самореалізації кожного. Спільна мета педагогічного та учнівського колективів - формування ініціативної, соціально активної, спроможної приймати нестандартні рішення особистості.

Проте батьки, в силу постійної зайнятості господарством, не в змозі удосталь спілкуватися з дитиною. Як зазначають вчені, «соціально-економічна ситуація сучасного села, несприятливі зміни, що відбулися протягом останнього десятиліття у сфері сільськогосподарського виробництва, у доходах і рівні добробуту, якості й доступності до різного роду послуг є фактором погіршення становища сільських дітей та сімей із дітьми. Важкі умови праці та низький рівень заробітної плати не дають змоги повноцінно забезпечувати життєві потреби сільського населення (особливо у територіально віддалених населених пунктах), гарантувати реалізацію прав сільських дітей, їх повноцінний розвиток, соціалізацію».

Соціальний розвиток, життєві орієнтири і цінності та запити сільських дітей мають специфічні ознаки. Ціннісні орієнтації у поєднанні із соціальними нормами складають цілісно-нормативну систему регуляції поведінки сільських дітей, яка постійно контролюється громадою через сусідів, родичів, школу, органи місцевого самоврядування. Батьки, сім'я, родина стають одним із чинників формування соціальної активності школяра. Соціальне середовище, як говорить Лопухівська Алла Василівна, науковий співробітник лабораторії сільської школи, (школа, сім'я, позакласні та позашкільні організації, місцеві господарства, громадськість) є джерелом соціального розвитку учня.

Важливим у соціальному розвитку особистості є оволодіння навичками поведінки, сприйняття та засвоєння загальнолюдських та національних цінностей. Село якраз і залишається джерелом національної свідомості й природним середовищем збереження національної ментальності, традицій, мови.

Як відомо, соціальне середовище і особистість постійно перебувають у взаємодії: середовище впливає на особистість, сприяє її формуванню; особистість, діючи в соціальному середовищі, налагоджує взаємини з іншими особистостями, через участь у діяльності різних спільнот утворює це середовище, надає йому певних соціальних якостей. Тому виникає потреба у створенні школи як соціокультурного центру, куди входили б усі інфраструктури села. Адже школа у сільській місцевості завжди відзначалася своєю  функціональністю. Ця функція освітніх закладів особливо посилилась саме тепер, в умовах недосконалої системи місцевого самоврядування, розбалансованого господарства, бездіяльності будинків культури та бібліотек.

Важливо зазначити, що соціалізація учнів відбувається в усіх сферах життєдіяльності, але усвідомлена її реалізація здійснюється у процесі навчання та виховання. Тому доцільно розглядати навчально-виховне середовище сільської школи як один із факторів соціального розвитку учня.

Навчально-виховне середовище сільської школи має забезпечити емоційно-психологічну захищеність і душевний комфорт особистості. Адже, як вважають вчені, соціалізувати дитину - це насамперед навчити її жити у злагоді із собою та навколишнім світом.

МОДЕЛЬ ШКОЛИ

  1. Теоретичні основи проблеми.

Соціалізація охоплює всі процеси залучення до культури, комунікації і навчання, з допомогою яких особистість набуває здатності брати участь у соціальному житті. Сутність процесу соціалізації полягає в тому, що особистість поступово засвоює соціальний досвід і використовує його для адаптації до соціуму. Робота в клубах, гуртках, творчих об'єднаннях, участь у різноманітних конкурсах, акціях, у корисних справах є початковими ланками соціалізації особистості, у процесі якої здобувається практичний досвід громадянської дії. Соціальна активність стає узагальненим індикатором соціалізації особистості. Розглянемо механізм соціального розвитку учня сільської школи, тобто моделювання його основних компонентів.

Динамізм моделі, можливість її впливу на навчально-виховний процес досягається за рахунок основних компонентів, з яких вона складається. Механізм соціального розвитку створюють такі компоненти, як когнітивний (здатність до пізнання людей, їх поведінки, взаємин), мотиваційний (мотиви, ставлення, інтереси) та поведінковий (навички поведінки, досвід взаємодії у різних ситуаціях спільної діяльності).

Компоненти моделі соціалізую чого навчального простору

Моральною характеристикою цих складових є гуманність, яка у шкільному віці стає емоційним чинником і передбачає розуміння іншого, володіння комунікативними навичками й уміннями.

Кожний визначений компонент має самодостатній характер, але, діючи в межах системи, набуває іншої, багатовекторної спрямованості завдяки впливу внутрішніх і зовнішніх чинників.

Визначальним є положення про те, що особистість, додержуючись моральних норм в обставинах, які постійно змінюються, повинна мати певні орієнтири для визначення лінії своєї поведінки. Відсутність чіткої соціальної детермінації поведінки дитини висуває вимоги до її власної визначеності, самостійності.

Важливим у процесі соціального розвитку дитини є середній шкільний вік - найбільш сприятливий для формування активної особистості, самостійної і відповідальної. Потреби підлітків зазвичай мають матеріальний характер. їх буває досить важко задовольнити, оскільки, як зазначалося, не кожна сім'я може дозволити своїй дитині все, що вона забажає.

У сучасних умовах актуальною є проблема розвитку духовних, моральних і творчих потреб особистості, які можуть скорегувати матеріальні потреби. Необхідно стимулювати соціальну активність, розширити поле діяльності, збагатити і наповнити позитивним змістом спілкування як з дорослими, так і з дітьми, утвердити певне ставлення до суспільства і самого себе.

Слід розширювати досвід спілкування учнів, різноманітні контакти з батьками, громадськістю, оскільки сільські школярі мають обмежене число суб'єктів спілкування. Розвиток комунікативних здібностей дитини дасть змогу їй інтегруватися в суспільство, сприятиме самовизначенню та самореалізації. Отже, одним із ефективних шляхів соціального розвитку школяра є залучення його до процесу спілкування з однолітками або спілкування в різновіковому колективі. Необхідно створити всі умови для змістовного спілкування, вчити дітей спілкуватися, встановити довірливий контакт із школярами.

Саме через діяльнісний підхід в освітньому процесі учень бере участь у моделюванні явищ суспільного життя, засвоює навички комунікації. З цією метою пропонується моделювання проблемних ситуацій, створення індивідуально-групових програм навчання спілкуванню, впровадження факультативів із культури спілкування. Все це розширює досвід спілкування учнів, що досить важливо для малочисельної сільської школи. Зауважимо, що стосунки між вчителями і учнями у такій школі є більш відкритими, і діалоговими, ніж у великій школі.

Треба наголосити, що у підлітка ще недостатньо сформовані соціальна свідомість та орієнтація, тому він особливо чутливий до того, як співвідносяться теорія (те, чого його навчають) і безпосередня практика. У підлітковому віці можливі й такі явища, як невміння відокремити випадкове від закономірного, неточне сприйняття, тлумачення одержаної інформації, реальних життєвих ситуацій.

Якщо у підлітка сформовані соціальні якості та творчі здібності, він зможе за умови позитивної мотивації оволодіти і знаннями, і вміннями та навичками і необхідними видами діяльності. Соціальні мотиви можуть бути широкі (обов'язок і відповідальність, розуміння соціальної значущості учня тощо) і вузькі (рольові позиції), а також мати вигляд мотивів соціального співробітництва (орієнтація на різні способи взаємодії з іншими суб'єктами). У підлітковому віці широкі соціальні мотиви збагачуються уявленнями про моральні цінності суспільства. Принципові якісні зрушення виявляються у пошуках контактів та взаємодії з оточенням, оволодінні раціональними способами цієї взаємодії.

Особливе значення для реалізації соціальної активності мають різноманітні рольові та ділові ігри. Під час таких ігор учень діє в заданій ситуації, беручи на себе певну соціальну роль. В її межах він спілкується, приймає рішення, показує своє ставлення до різних питань і проблем, тобто виявляє себе як особистість. Жодні соціальні норми, ролі не стануть керівництвом до дії, поки вони не будуть визначати поведінку школяра, поки не стануть внутрішньою потребою. Поведінка конкретного учня, його ставлення до своїх соціальних ролей і функцій залежить від його індивідуальної свідомості, рівня розвитку, особливостей. Поведінка є реакцією на певну ситуацію і часом може бути прямо протилежною особистісним характеристикам і переконанням. Саме структура особистості і система переконань визначають реальну поведінку учня.

Активна участь підлітка в навчальній діяльності є однією з першооснов формування його соціальної активності. Адже для дитини процес навчання є першою соціально нормованою діяльністю, в яку вона включається організовано. Різнорівнева підготовленість школярів в умовах малої наповнюваності класів у сільській школі потребує від педагогів належних зусиль, щоб кожен учень опанував знання на рівні вимог та стандартів освіти. . Організація навчальної діяльності учнів у школі не обмежується заняттями, оскільки навчальний і виховний процеси тісно пов'язані між собою. Позитивним моментом є те, що створюються сприятливі передумови для індивідуалізації навчальної і виховної роботи, взаємовпливу учнів, їхньої активності.

Навчально-виховне середовище малочисельної школи потребує особливої уваги до організації позакласної діяльності, що враховує запити та інтереси дитини. Цьому слугують різновікові предметні и художні гуртки, клуби, секції, творчі групи (напрям роботи відповідно зумовлює їх назву), участь у художній самодіяльності, збирання фольклорного, краєзнавчого матеріалів, виставками творчих робіт. Саме гуртки, об'єднання за інтересами мають працювати так, щоб дитина могла не лише чогось навчитися, а в колі однодумців дістати задоволення від своєї діяльності. Тобто, це виховання через спілкування, виховання ініціативою, виховання відповідальністю.

Слід зауважити, що учні не хочуть сумлінно виконувати доручення, якщо не мають внутрішньої потреби, відповідальності щодо виконання спільних справ, досвіду самостійної роботи. Школярі потребують практичних навиків управлінської діяльності. Саме від педагога залежить, чи зможе він довірити учням самостійно вирішувати більшість проблем їхнього колективного життя, чи зуміє переконати їх у тому, що, крім них, ці обов'язки ніхто не зможе виконати. Підлітки можуть бути водночас ініціаторами тих чи тих справ, організаторами спільної діяльності, виконавцями певних завдань. Це сприяє соціальному розвитку школярів. Виконуючи функцію підпорядкування, учень призвичаюється до організованих дій, до виконання певної частими спільної справи, вчиться спілкуватися і співпрацювати з товаришами:

  • Виконуючи функцію керівника, - вчиться залучати всіх учасників до планування, розподілу обов'язків, наперед визначати потреби організаційної діяльності, прогнозувати результати роботи, оцінювати не лише за результатом, а й за характером стосунків у процесі роботи.
  • Виступаючи в ролі і виконавців, і організаторів діяльності, підлітки мають виявляти взаємну відповідальність, активність, вимогливість. Прагнучи утвердитися в колективі ровесників, учень намагається показати себе якнайкраще в системі відносин відповідальної залежності. Проте досить часто спостерігається низька соціальна активність, ізольованість у класному колективі деяких учнів, наявність деструктивних лідерів.

Ці проблеми можна розв'язати створенням цілеспрямованого навчально-виховного середовища. Саме в позаурочній діяльності підліток має змогу реалізувати те, що неможливо досягти на уроці.

Відповідальність передбачає усвідомлення» учнем того, що саме від його особистих зусиль залежить успішне досягнення мети, важливої для оточення. Ніхто інший не замінить його, оскільки у кожного є свої обов'язки в досягненні спільної мети, які він повинен виконати повною мірою залежно від своїх здібностей. У школі формується готовність відповідати за результат кожної виконуваної справи.

Свобода і відповідальність особистості невід'ємні від її прав і обов'язків. Виникає питання про вибір особистістю способу дії, прийняття нею відповідального рішення. Саме відповідальність визначає соціально активне ставлення до навколишньої дійсності, а не просте виконання запланованої справи.

Категорія відповідальності є невід'ємним складником категорії особистості, і жодний індивідуальний підхід неможливий без визнання права особистості на самостійну творчу діяльність. Єдність соціальних мотивів, свідомості поведінки учнів через емоційність дитячого сприймання реалізується у навчально-виховному середовищі сільської школи.

Саме у шкільному віці усвідомлення своєї участі у вирішенні важливих справ суспільного життя є - новою подальшої активної позиції у дорослому житті.

Сучасна загальноосвітня школа як інститут соціального виховання становить собою:

  • освітньо-виховний заклад, що реалізує функції виховання через освіту учнів;
  • * (загальношкільну та мережу первинних), що здійснює вплив на школярів у процесі життєдіяльності у позанавчальний час;
  • * групу, вплив якої на учнів відбувається під час неформального спілкування та вільної життєдіяльності, що не організується педагогами.

У сучасних умовах школа виконує нові соціально-педагогічні функції: соціально-виховну, охорони та зміцнення здоров’я учнів у процесі навчання, соціально-педагогічної підтримки сім’ї, соціально-психологічної допомоги дітям та їх батькам, захисту прав дітей; соціально-педагогічної допомоги у життєвому та професійному самовизначенні школярів; соціально-культурній адаптації тощо (М.В.Шакурова).

У рамках шкільної життєдіяльності активно відбувається самозміна учня – процес та результат усвідомлених, цілеспрямованих зусиль людини, спрямованих на те, щоб стати іншим. Шкільна життєдіяльність по відношенню до самозміни особистості може характеризуватися як: та, що підтримує позитивні самозміни; та, що гальмує самозміни; та, що провокує деструктивні форми самозміни.

Сьогодні школа розглядається як відкрита соціальна система, яка включає:

  • розширення соціальних контактів школи із сім’єю;
  • взаємодію школи із закладами додаткової освіти, культури, іншими соціальними інститутами;
  • інтеграцію зусиль педагогів з широким колом громадськості;
  • проведення уроків, позаурочних занять за межами школи: у майстернях, лабораторіях, на свіжому повітрі тощо.

У системі соціального виховання можна визначити три взаємопов’язаних напрямки діяльності школи та інших соціальних інститутів:

  • передавання (організація) соціального досвіду учням, створення необхідних сприятливих умов для повноцінної самореалізації, саморозвитку особистості, її самоактуалізації у близькому оточенні, самовиховання у напрямку, бажаному для суспільства; активізація усіма суспільними засобами інтелектуального, емоційного, морального, культурного, фізичного та інших напрямків розвитку особистості;
  • створення сприятливого середовища в сім’ї та її близькому оточенні, формування у мікросередовищі соціально значущих групових і колективних норм, орієнтацій і цінностей, що є основою сприятливого психологічного клімату, високого емоційного тонусу, та сприяє збереженню референтної значущості цього оточення для особистості;
  • ресоціалізація і соціальна реабілітація, що передбачають комплекс заходів подолання асоціальних відхилень і профілактику правопорушень у дітей, підлітків, молоді, забезпечення соціальної допомоги і захисту дітям, підліткам та молоді з особливими потребами з метою подолання їх соціальної дезадаптації і включення в життя.

Реалії сучасного життя обумовлюють становлення моделі соціально активної школи, яка не лише надає освітні послуги, а й сприяє розвитку громади, організує співпрацю батьків, школи та громадськості у вирішенні соціальних проблем не лише дітей та молоді, а й членів усього пришкільного соціуму. Така школа організовує соціально-педагогічну роботу на принципах партнерства, поваги, інтеграції ресурсів соціуму.

Необхідність виконання школою зовсім нових соціально-педагогічних функцій, що обумовлені необхідністю впливу на соціокультурну ситуацію, потребую розвитку соціально- психологічної служби, в складі не лише психолога, а й соціального педагога, серед професійних завдань якого виокремлюються: формування гуманістичних стосунків між вихованцями, учнями й педагогами; охорона та захист прав та інтересів дітей; вивчення особливостей особистості учня та соціальної ситуації розвитку та умов його життєдіяльності; вияв інтересів, потреб, проблем і труднощів дітей та підлітків; створення атмосфери психологічного комфорту для учнів у навчальній діяльності; організація та координація різних видів позашкільної діяльності; попередження конфліктів в учнівському середовищі; допомога старшокласників у професійному самовизначенні; орієнтація учнів на здоровий спосіб життя; профілактика правопорушень серед учнівської молоді, робота з учнями «групи ризику»; посередницька діяльність між учнями та адміністрацією; організація взаємодії школи та сім’ї у вихованні дітей, підлітків та старшокласників.

  1. МЕТА І ЗАВДАННЯ ПРОЕКТУ

 

Під моделлю соціалізуючого освітньо-виховного середовища розуміється органічне поєднання когнітивних системоутворюючих зовнішніх і внутрішніх екзистенційних умов спільного змісту продуктивної пізнавальної діяльності педагогів, батьків, учнів, представників соціальних інститутів, спрямованих на розвиток і саморозвиток, одержання елітної освіти і виховання всіх учасників навчально-виховного процесу, на формування креативного і критичного мислення, на самовдосконалення і самореалізацію в макро- і мікросоціумі, на створення умов для життєвої самотворчості.

Завдання  освіти -   забезпечити розбудову такого освітнього простору,  у якому особистість з раннього дитинства усвідомлювала б свою суспільну значущість і через систему ціннісних ставлень набувала досвіду взаємодії з соціумом.

 Мета проблеми - подолання  негативний явищ в освітньому просторі й пошук більш ефективних шляхів, форм і методів соціалізації особистості, здійснення спеціальної підготовки вчителів та інших спеціалістів у системі післядипломного навчання

Об’єкт дослідження проблеми – сучасний освітній простір, спрямований на успішну соціалізацію особистості.

Принципи побудови соціалізуючого простору:

  • гуманізм,
  • природовідповідність,
  • співробітництво,
  • соціальна узгодженість,
  • цілісність,
  • соціокультурність,
  • технологізація.

Основними завданнями школи, як громадськоактивної є:

  • розвиток освітніх послуг та підвищення їх якості у відповідності з освітніми стандартами;
  • виховання соціально адаптованої та громадсько-орієнтованої особистості;
  • створення умов для розвитку обдарувань кожного учня закладу;

розвиток партнерських відносин

Проект роботи школи над науково-методичною проблемою «Соціалізація дітей та учнівської молоді в сучасному освітньому просторі»

Провідна ідея: створення мотиваційного поля успішного навчання та виховання, спрямованого на плекання компетентної, конкурентоздатної особистості, яка вміє творчо вирішувати реальні життєві проблеми, прагне змінити на краще своє життя і життя своєї країни, має життєві та життєтворчі знання. Необхідність розкриття здібностей кожного учня, виховання особистості, готової до життя у високотехнологічному, конкурентному світі.

2016 – 2017  І семестр – мотиваційно настановчий

Завдання мотиваційно-настановчого періоду. І семестр

  1. Здійснення аналізу наявних ресурсів щодо впливу на стан соціалізації.
  2. Організація роботи вчителів школи за темою дослідження.
  3. Активізація роботи шкільного батьківського комітету, учнівського самоврядування.
  4. Активізація діяльності шкільної Ради профілактики.
  5. Вивчення особливостей та потенційних можливостей виробничих, інформаційних установ, закладів соціокультурної сфери, сім’ї щодо створення умов соціалізації особистості.
  6. Зміцнення матеріально-технічної, навчально-дидактичної бази гурткової, позакласної роботи в школі.
  7. Забезпечення участі педпрацівників в районних і обласних заходах.
  8. Проведення вхідного моніторингу рівня готовності особистості до взаємодії з соціумом.

2016 – 2017 ІІ семестр – проектувальний.

Завдання проектувального етапу ІІ семестр

  1. Спрямування вчителів на розробку моделі соціалізую чого освітнього простору.
  2. Активізація роботи з батьками учнів з урахуванням їх вікових особливостей соціалізації шляхом проведення спільних свят, екскурсій.
  3. Укладання угоди про спільну діяльність з усіма соціальними партнерами, які дали згоду бути суб’єктами освітнього соціалізую чого простору.
  4. Організація роботи клубу «Людина професії».
  5. Встановлення партнерства з усіма навчальними закладами.
  6. Діяльність волонтерських заходів, участь в Акціях «Милосердя», «Серце до серця», «Школа – моя домівка».
  7. Представлення моделі освітнього соціалізую чого простору.

 


Copyright MyCorp © 2018
Конструктор сайтов - uCoz